Круглий стіл «Чорнобильська трагедії: уроки минулого та виклики ядерної безпеки сьогодення»
Під назвою «40-річчя Чорнобильської трагедії: уроки минулого та виклики ядерної безпеки сьогодення» на базі AT «НАЕК «Енергоатом» у Києві відбувся круглий стіл за участю представників громадянського суспільства (зокрема ліквідаторів аварії на ЧАЕС та їхніх нащадків), сучасних енергетиків, які протистоять російському ядерному терору XXI століття, науковців, освітян, вітчизняних і міжнародних експертів, а також високопосадовців.
Організаторами заходу виступили АТ «НАЕК Енергоатом , Українська Рада Миру, Національна академія наук України та громадська організація «Українське ядерне товариство».
Відкриваючи зібрання, виконувач обов’язків голови АТ «НАЕК «Енергоатом», ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи Павло Ковтонюк наголосив, що квітень 1986 року назавжди змінив не лише мільйони людських доль, а й свідомість усього людства, яке усвідомило: ядерна безпека має бути безумовним і абсолютним пріоритетом. «Відповідальність за мирний атом лежить на кожному з нас, — зазначив він. — Україна як ніхто інший глибоко засвоїла ці уроки». Павло Ковтонюк також закликав присутніх вшанувати пам’ять ліквідаторів аварії на ЧАЕС та захисників України, які віддали життя за свободу і суверенітет держави.
У привітанні президента Національної академії наук України академіка Анатолія Загороднього, яке зачитав віцепрезидент НАН України академік Олег Рафальський, йшлося про участь понад двох тисяч співробітників із 42 наукових установ академії у ліквідації наслідків трагедії. Наголошувалося, що сьогодні, в умовах збройної агресії Росії проти України, яка супроводжується безпрецедентними проявами ядерного тероризму та створює постійні загрози ядерній і регіональній безпеці не лише України, а й усього світу, наукова спільнота України готова й надалі відігравати провідну роль у науковому супроводі державної політики у сфері ядерної безпеки, розвитку новітніх технологій і формуванні ефективних рішень для протидії сучасним загрозам.
З вітальним словом до учасників звернувся також голова Української Ради Миру, академік НАН України Михайло Згуровський. «Сьогодні ми зібралися не лише для вшанування цієї трагічної дати, а й для глибокого осмислення трансформації системи глобальної ядерної безпеки», — наголосив він. Аварія на АЕС «Фукушіма-Даїчі» у 2011 році в Японії засвідчила, що навіть високотехнологічні держави не застраховані від ядерних ризиків. Війна в Україні відкрила принципово нову реальність, у якій ядерна інфраструктура стає об’єктом воєнних дій. Світ став свідком безпрецедентних викликів: військової окупації Запорізької атомної електростанції, удару безпілотного літального апарата по захисному укриттю четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС, а також постійної загрози ракетних і дронових атак у районах розташування українських АЕС, які забезпечують значну частину енергетичного балансу держави. Це нова реальність, у якій поєднуються воєнні ризики та ядерні загрози з потенційно глобальними наслідками.
Нині дев’ять держав володіють або фактично володіють ядерною зброєю, зазначив академік Згуровський. Водночас зростає інтерес до набуття ядерного статусу в інших країнах і регіонах світу. У цьому контексті постає ключове питання: що робити далі та як запобігти катастрофічним сценаріям глобального масштабу? Круглий стіл покликаний стати чітким сигналом міжнародній спільноті про те, що ядерна безпека є невіддільною від питань війни і миру, а відповідальність за збереження глобальної безпеки є спільною для всіх держав і народів.
До учасників круглого столу звернувся також представник Посольства Японії в Україні Тадайоші Хіракі. Він зазначив, що Японія надає Україні всебічну допомогу — у сферах енергетики, розмінування, освіти, охорони здоров’я, а також фінансову підтримку.
Пан Хіракі нагадав, що особисто перебував на місці аварії на АЕС «Фукушіма-Даїчі» у ті дні, тому добре розуміє складність ситуації та виклики, з якими сьогодні стикається Україна. Він підкреслив важливість консолідованої позиції міжнародної спільноти щодо засудження дій Росії та підтримки України. Від початку повномасштабного вторгнення Японія через МАГАТЕ надала 27 млн євро для забезпечення безпеки ядерних об’єктів України й надалі працюватиме у координації з міжнародними партнерами для просування ініціатив у сфері ядерної безпеки.
Який він — якір стабільності для енергосистеми?
«Трансформація АЕС від 1986 року до сьогодення» — такою була тема виступу очільника НАЕК «Енергоатом» Павла Ковтонюка, з якої розпочалася основна — експертна — частина круглого столу.
«Сьогодні я хочу говорити не лише про уроки минулого, а й про той колосальний шлях, який пройшла українська атомна енергетика за ці роки», — зазначив Павло Ковтонюк. Це розповідь про те, як безпека стала абсолютним пріоритетом для енергетиків, як досягалися найвищі світові стандарти та з якими безпрецедентними викликами зіткнулася галузь, коли її інфраструктура опинилася в центрі повномасштабної війни.
«Енергоатом сьогодні — це 25 тисяч висококваліфікованих працівників, серед яких 359 унікальних фахівців — ліцензований оперативний персонал, — підкреслив Павло Ковтонюк. — Після здобуття незалежності Україна обрала шлях максимальної прозорості: ми приєдналися до міжнародних угод і добровільно відкрили свої атомні станції для найприскіпливішого міжнародного контролю. Наші АЕС завжди готові до перевірок, а міжнародний нагляд для нас — це інструмент постійного самовдосконалення».
«Ми впровадили комплексну програму підвищення безпеки, що фінансується за рахунок власних коштів Енергоатому та кредитів європейських банків, загальною вартістю 39,5 млрд грн і 600 млн євро кредитних ресурсів, — пояснив він. — Уже реалізовано 1116 із 1295 запланованих заходів. Виконання цих суворих вимог є обов’язковою умовою для продовження терміну експлуатації енергоблоків».
«Українська атомна енергетика стала якорем стабільності для енергосистеми у найскладніший період війни», — наголосив він. Нині дев’ять енергоблоків українських АЕС виробляють понад половину всієї електроенергії в країні, а в осінньо-зимові періоди ця частка сягала 70%. Це потужний ресурс, який дозволяє державі функціонувати та протистояти агресії.
В умовах війни енергетики працюють і на перспективу. Триває реалізація проєктів із добудови третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС. Якщо раніше розглядалися реактори типу ВВЕР-1000 з Болгарії, то нині опрацьовуються інші реалістичні варіанти. Розпочато підготовку до будівництва п’ятого і шостого енергоблоків за американською технологією AP1000 компанії Westinghouse.
Україна спільно з Westinghouse планує збудувати дев’ять таких реакторів — не лише на Хмельницькій, а й на Південноукраїнській і Рівненській АЕС, а також на новому майданчику поблизу Чигирина.
Відповіддю на виклики децентралізації є розвиток малих модульних реакторів поряд із великими. Наразі реалізація цих проєктів переходить від стратегічного планування до підготовки виробничої бази. Планується спорудження до 20 таких енергоблоків, що підвищить стійкість української енергосистеми до зовнішніх впливів і сприятиме її децентралізації. Водночас енергетична безпека Європи неможлива без повної деокупації українських атомних станцій та їх повернення під контроль України.
Уроки Чорнобиля та Фукушіми
Президент Українського ядерного товариства, колишній міністр з питань надзвичайних ситуацій та ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Володимир Холоша присвятив свій виступ темі: «Уроки Чорнобиля і Фукушіми: від національних трагедій до глобальної відповідальності».
Обидві аварії є найсерйознішими в історії цивільної ядерної енергетики, зазначив він. За міжнародною шкалою ядерних подій обидві мають найвищий — сьомий — рівень. Аварія на Фукушімі, як і Чорнобильська, супроводжувалася значними викидами радіоактивних речовин, однак їх масштаби були в десятки разів меншими. Чорнобильська катастрофа перевершила Фукушімську за тривалістю впливу та масштабами наслідків: радіаційне забруднення охопило величезні території, вплинуло на здоров’я мільйонів людей, спричинило евакуацію десятків населених пунктів і колосальні економічні втрати — близько 300 млрд доларів за 30 років.
Сьогодні Чорнобильська АЕС, як і інші станції, співпрацює з міжнародною спільнотою для посилення стандартів ядерної безпеки. У червні 2012 року Україна та Японія уклали угоду про співробітництво у сфері подолання наслідків аварії на Фукусімі, що передбачає обмін досвідом.
Обидві трагедії продемонстрували важливі уроки для світу. Зокрема, вони показали, як тривала втрата електропостачання може призвести до порушення систем охолодження реакторів (що актуально і для ситуації на Запорізькій АЕС). Після аварії на Фукушімі міжнародні організації переглянули стандарти ядерної безпеки, значно розширивши перелік факторів ризику, які враховуються під час оцінювання та реагування.
Чорнобильська трагедія: людський вимір
Юрій Щербак — відомий письменник, лауреат Шевченківської премії цього року, дипломат і державний діяч, перший міністр охорони навколишнього природного середовища незалежної України. Саме він написав одну з перших документальних книг про катастрофу — «Чорнобиль».
«Сорок років тому над Україною злетіли чорні радіоактивні лебеді, сповіщаючи про початок нової ери тривоги, змін і глобальної нестабільності, — зазначив він. — На карті світу назавжди з’явилася нова сюрреалістична територія — зона».
Вибух реактора РБМК, який він назвав гігантською радіоізотопною бомбою, стався не внаслідок війни чи теракту, а через фатальну недосконалість технологічної системи та грубі помилки в її експлуатації.
За 40 років, що минули від Чорнобильської катастрофи, світ зазнав безпрецедентних геополітичних змін: розпався Радянський Союз, незалежна Україна опинилася в центрі світових подій, а Росія перетворилася на агресивну державу, що веде війну проти України та погрожує світу ядерною зброєю. Водночас зростають покоління, які мало знають або зовсім не знають про трагедію Чорнобиля.
Проте Чорнобиль не підлягає забуттю, наголосив Юрій Щербак. Він залишається символом глобальної небезпеки, науковою та психологічною проблемою для всього людства.
За даними МАГАТЕ, станом на 2025 рік у світі експлуатується 416 ядерних реакторів у 32 країнах, 23 реактори виведено з експлуатації, а 66 нових будуються у 17 країнах, переважно в Китаї та Індії. Ядерна енергетика й надалі несе потенційний ризик повторення катастроф, подібних до Чорнобиля, вже в нових історичних і технологічних умовах.
Юрій Щербак закликав учасників підтримати документи Української Ради Миру — декларацію та рекомендації щодо міжнародної і ядерної безпеки. Сьогодні — час пам’яті й осмислення, час смутку і гордості, а також час дій.
Окупація ЗАЕС як глобальна ядерна загроза
Дмитро Вербицький, який нині виконує обов’язки генерального директора філії Запорізької АЕС, розповів учасникам круглого столу про обставини окупації станції, дії російських військ та їхній вплив на ядерну і радіаційну безпеку не лише Запорізької області, а й усього світу.
«Я є безпосереднім свідком подій початку березня 2022 року, — зазначив він. — Я не міг повірити, що це може статися — ні першого, ні другого, ні навіть до вечора третього березня. Але це сталося. У ніч з 3 на 4 березня російські війська захопили Запорізьку атомну електростанцію. Вперше в історії стратегічний ядерний об’єкт опинився під окупацією, що створило безпрецедентні ризики для глобальної системи ядерної безпеки».
Станція зазнала обстрілів із важкого озброєння, включно з танками. Попри смертельну небезпеку, оперативний персонал продовжував виконувати свої обов’язки, забезпечуючи ядерну та радіаційну безпеку об’єкта.
Російські військові перетворили територію АЕС на військовий плацдарм: виробничі приміщення використовуються для зберігання зброї, вибухових матеріалів і важкої техніки, облаштування вогневих позицій, а також для розміщення особового складу, зокрема в кризовому центрі.
На території станції організовано тренувальні майданчики для підготовки операторів безпілотників, які здійснюють удари по цивільних об’єктах і населенню Нікополя та прилеглих територій.
З вересня 2022 року Запорізька АЕС не виробляє електроенергії, а її територія замінована. Водночас атомна станція не може функціонувати без зовнішнього електроживлення. Від початку окупації станція пережила вже 14 повних блекаутів, останній із яких стався 16 квітня. Восени минулого року один із таких блекаутів тривав 30 діб, протягом яких станція працювала виключно на дизель-генераторах, що тривалий час не проходили належного обслуговування.
Ситуацію ускладнив і підрив Каховської ГЕС, який призвів до обміління джерела водопостачання для систем охолодження ЗАЕС.
«Ця історія російського злочину триває вже п’ятий рік. Запорізька АЕС має бути негайно деокупована та повернута під контроль єдиного законного оператора. Лише так можна гарантувати глобальну ядерну безпеку», — наголосив Дмитро Вербицький.
Наслідки «чорнобильського синдрому»
Чорнобиль спричинив не лише радіаційні наслідки, а й масштабні соціальні та управлінські проблеми — поширення страхів і міфів, формування неефективної системи компенсацій і завищених нормативів. На цьому акцентував директор Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України, ліквідатор аварії, академік Анатолій Носовський.
За його словами, загальна кількість ліквідаторів перевищує 600 тисяч осіб, однак рівень їхньої реальної участі суттєво відрізнявся. Особливу увагу він приділив будівництву об’єкта «Укриття», де працювали 21 545 осіб, а середня доза опромінення становила 8,7 бер. Для порівняння: персонал ЧАЕС у 1986 році отримав у середньому 31 бер, а ліквідатори, які займалися дезактивацією, — 17 бер.
Ці дані, на думку науковця, свідчать про парадокс: попри те, що роботи на «Укритті» вважалися найнебезпечнішими, частина інших учасників ліквідації отримала значно більші дози. Причиною цього він назвав недостатню компетентність у плануванні небезпечних робіт і нехтування вимогами безпеки.
Анатолій Носовський також критично оцінив державну політику соціального захисту постраждалих. Він звернув увагу на різке зростання рівня інвалідності серед ліквідаторів після 1991 року, яке, за його словами, не супроводжувалося відповідним зростанням смертності. Це може свідчити про недосконалість системи встановлення причинно-наслідкових зв’язків між захворюваннями та наслідками аварії, а також про формування викривлених соціально-економічних стимулів.
Окремо він зупинився на питанні переселення населення із забруднених територій. За його оцінкою, цей процес завдав значних втрат як державі, так і самим людям, зокрема через застосування надмірно жорстких нормативів радіаційної безпеки, які були нижчими за природний фон у багатьох регіонах світу.
У контексті майбутнього Чорнобильської зони академік зазначив, що вона ще тривалий час використовуватиметься для потреб ядерної галузі України. На її території вже створено об’єкти для поводження з радіоактивними матеріалами, а накопичений досвід демонтажу та управління відходами має значний потенціал для міжнародного застосування.
На його думку, зона відчуження може стати науково-технологічним полігоном для розробки новітніх рішень у сфері зняття з експлуатації, підготовки фахівців і навіть розміщення нових ядерних установок. Водночас він критично оцінив ідею перетворення зони на туристичний об’єкт, наголосивши, що її головне призначення — стримування поширення радіонуклідів, тому допустимим може бути лише обмежений, науково орієнтований туризм.
Президентка міжнародної організації World Information Transfer докторка Христина Дурбак у своєму виступі наголосила на багаторічній діяльності організації у сфері екологічної безпеки та міжнародного інформування. Вона нагадала, що після аварії на ЧАЕС у 1986 році організація активно допомагала Україні, а з 2014 року підтримує її в умовах російської агресії.
Пані Дурбак закликала демократичні країни до більшої єдності та посилення тиску на агресора через дипломатичні інструменти та міжнародні організації. Вона підкреслила, що боротьба України має значення не лише для самої держави, а й для глобальної стабільності та безпеки майбутніх поколінь.
Потрібна нова ядерна доктрина
Досвід Чорнобиля суттєво вплинув на політичні рішення початку 1990-х років, які згодом мали для України драматичні наслідки. Про це заявив державний діяч, колишній міністр екології та ядерної безпеки України Юрій Костенко.
«Чорнобильський синдром впливав на рішення Верховної Ради України і став одним із чинників, що сформували початковий курс на відмову від ядерної зброї», — зазначив він.
Водночас, за словами Юрія Костенка, вже після проголошення незалежності парламент усвідомив, що без’ядерний статус можливий лише за наявності чітких гарантій безпеки. Український план передбачав: знищення ядерної зброї (а не передачу), здійснення цього процесу за міжнародної фінансової та технологічної підтримки, а також отримання юридично зобов’язальних гарантій національної безпеки.
Однак, на думку доповідача, саме тут сталася стратегічна помилка: ядерне роззброєння відбулося за іншим сценарієм. Україна фактично безоплатно передала Росії не лише боєзаряди, а й засоби їх доставки — стратегічну авіацію та ракети. При цьому країна втратила можливість використати високозбагачений уран для власних енергетичних потреб.
Юрій Костенко також згадав позицію Сполучених Штатів у 1992–1993 роках. За його словами, США розглядали можливість гарантування безпеки України через членство в NATO, а також пропонували створення міжнародного фонду фінансування ядерного роззброєння за моделлю чорнобильських програм ЄБРР.
Крім того, пропонувалося технологічне рішення переробки високозбагаченого урану на паливо для українських АЕС за участі General Atomics. Однак ці ініціативи не були реалізовані через політичні підходи того часу.
Оцінюючи сучасну ситуацію, Юрій Костенко критично висловився щодо ролі МАГАТЕ, яка, на його думку, не змогла адекватно відреагувати на виклики війни, зокрема не дала належної оцінки діям Росії як проявам ядерного тероризму.
Він також наголосив на небезпечній тенденції повернення світу до гонки ядерних озброєнь: якщо на початку 1990-х потенційні військові ядерні програми мали близько 20 держав, то нині таких країн уже близько 40.
У цих умовах, підкреслив Юрій Костенко, світ потребує нової ядерної доктрини, і Україна має виступити її ініціатором.
Директор Інституту ядерних досліджень НАН України, академік Василь Слісенко зосередився на питаннях ядерної безпеки. Він наголосив, що експлуатація атомних електростанцій вимагає постійного технічного контролю, модернізації обладнання та суворого дотримання норм.
Він розмежував поняття технічної та фізичної безпеки: перша спрямована на запобігання аваріям і мінімізацію їх наслідків, друга — на захист ядерних матеріалів від диверсій, крадіжок і несанкціонованого доступу.
В умовах політичної нестабільності та зростання терористичних загроз, за його словами, підвищується ризик використання радіоактивних матеріалів злочинними угрупованнями. Особливу небезпеку становить ситуація на Запорізькій АЕС, де військова присутність, обстріли та перебої з електропостачанням створюють прямі загрози ядерній безпеці.
Чи готовий світ до миру?
Колишній міністр екології та природних ресурсів України, голова Українського товариства охорони природи Василь Шевчук заявив, що глобальні механізми безпеки фактично зруйновані.
Він наголосив на краху системи міжнародного стримування, яка мала забезпечувати нерозповсюдження ядерної зброї та колективну безпеку. За його словами, сучасний світ стоїть перед вибором між хаосом і збереженням гармонійного світового порядку, причому перший сценарій, на жаль, виглядає більш імовірним.
Серед можливих шляхів реагування він назвав:
• відновлення ролі міжнародних інституцій, передусім ООН;
• ініціювання Україною та Японією міжнародної конвенції щодо заборони і ліквідації ядерної зброї;
• використання потенціалу новітніх технологій, зокрема штучного інтелекту, для нейтралізації ядерних загроз.
Він також звернув увагу на екологічний аспект війни: за його словами, під час повномасштабної агресії Росії було випущено тисячі ракет, що негативно впливає на озоновий шар і атмосферу через викиди шкідливих речовин.
Інтелектуальний внесок
Підсумовуючи обговорення, модератор круглого столу, голова Української Ради Миру Михайло Згуровський зазначив, що учасники зробили вагомий інтелектуальний внесок у дослідження наслідків Чорнобильської катастрофи та осмислення сучасних ядерних загроз.
Голова редакційної комісії, віцепрезидент НАН України Олег Рафальський представив основні положення підсумкових документів — декларації та рекомендацій круглого столу, які охоплюють питання ядерної та міжнародної безпеки, науки, інформаційної політики та міжнародної співпраці.
За словами Михайла Згуровського, ці матеріали стануть важливим інструментом впливу та будуть передані органам державної влади України, міжнародним організаціям і громадянському суспільству.
Він також нагадав, що 27 квітня на майданчику ООН відбудеться оглядова конференція сторін Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, приурочена до 40-х роковин Чорнобильської катастрофи, де будуть представлені напрацювання круглого столу.
У рекомендаціях наголошується, що ядерні ризики мають глобальний характер і потребують спільної відповідальності держав, міжнародних організацій, науки та громадянського суспільства. Особливу увагу приділено врахуванню уроків Чорнобиля і Фукушіми, а також нових загроз, пов’язаних із війною та атаками на ядерну інфраструктуру.
Серед ключових пропозицій:
• посилення фізичного захисту ядерних об’єктів;
• удосконалення систем аварійного реагування;
• розвиток міжнародного моніторингу та обміну інформацією;
• залучення незалежних експертів і громадських організацій;
• формування механізмів безпеки для ядерних об’єктів у зонах конфліктів;
• зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї.
Документ також закликає до зміцнення режимів нерозповсюдження ядерної зброї, підвищення прозорості ядерної політики, підтримання наукових досліджень, підготовки нового покоління фахівців та розвитку міжнародних експертних платформ.